Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Позивач просив суд встановити факт постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Позивач зазначав, що після смерті батька відкрилась спадщина, яка складається з квартири, а спадкоємцями першої черги за законом є він та його брат. Після смерті батька він не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки вважав, що спадкове майно він набуде у власність на підставі спадкового договору, однак рішенням суду цей спадковий договір було визнано недійсним.
З 2011 року він проживав разом із батьком та здійснював догляд за ним, хоча і був зареєстрований за іншою адресою.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд виходив з того, що позивач дійсно доглядав за своїм батьком, піклувався про нього, допомагав йому по господарству, однак ці обставини не свідчать про те, що позивач на час відкриття спадщини постійно проживав зі спадкоємцем, а лише вказують, що він виконував свій обов'язок щодо надання допомоги своїм непрацездатним батькам. А факт постійного проживання особи може бути встановлений лише на підставі документів, передбачених Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, які позивачем у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України надані не були.
Апеляційний суд задовольнив позов особи та встановив факт постійного проживання особи зі спадкодавцем. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.
ВС погодився з позицією апеляційного суду.
Суд касаційної інстанції вказав, що за змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Тому ВС погодився, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем (постанова від 10.01.2019 у справі № 484/747/17).
Джерело:«УКРАЇНСЬКЕ ПРАВО»
http://ukrainepravo.com/law-practice/practice_court/vs-vyslovyvsya-shchodo-znachennya-reyestratsiyi-mistsya-prozhyvannya-pry-vstanovlenni-faktu-postiyno/
_03_03.png)
